* * *
by mykolan
Ніч зашепоче холодні рани,
як заплітатимеш сиві їй коси,
піде від тебе рано-порану,
випростана і простоволоса.
Місяць, не більше, триватиме ніч ця,
Місяць труситиме біле насіння.
Зріз не тримає часу, тільки кільця:
точки початку відлуння відтиння.
Ріжеш, в копиці складаєш закляття,
в’яжеш, докупи плетеш іменами.
Хмарно під Місяцем, мовби латаття
знати не хоче, що буде з нами.
