* * *
by mykolan
К.К.
Книга за книгою —
дівчинка швидко росте
пахне зім’ята мов м’ята купуюра в руці
трохи схиливши голову уперед,
дівчинка прудко біжить
в магазин.
Мліють і марять високо
стоси нечитаних книг —
спини натруджені, пещені білі листи —
дівчинка спить, скулившись з книгою у руках
крісло старе охоче приймає
дівочу плоть.
Острів тужавіє,
камінь гладенький, мов шмат
царства в затоці, де пріє застояний друк —
промінь, мов лицаря меч, протинає
пружну поверхню облич,
бризкає зойку розпачливий
сік навсібіч,
але дівчинка спить.
Скільки дверей, скільки
буквених клямок на них!
Скільки буремних думок,
скільки спокус і свобод!
Входить у дівчинки тіло з подихом
дух — і розчепірює пальці,
що геть затекли.
Очі розплющуйте, блазні,
прислужці машин —
рухайте важелів мідь,
тисніть на клямок мосяж!
Дух у подобі дівчати танцює на білім горбі —
хто там, під цим курганом зі сторінок?
Кружать довкола пагорбу трактори,
кружать, ревуть, віщують зливу страшну —
коли рука здіймає у небо мовчання подібних заток,
аби жбурнути їх на голови тих,
що бездушно сплять.
Лікар лікує, а вбивця вбиває тим самим ножем,
очі Оккама розтято, з них витікають снів страхи.
Доки у місті малому кришиться кірха стара,
дівчина — книга за книгою — швидко росте.
