* * *

* * *

by mykolan

так шкодуєш за тим що лежить на дні
так чекають слова непромовлені тут
і тепер на собі ти відчуй їх гніт
бо вони спалахнуть мов трут

сходить шкіра і кості у ніч в’язку
і у річищі слова бреде язик
по коліна в мовчанні у тім піску
що його ти лишати звик

і самотній на вежі помре дзвонар
упокій його руки у домі мир
хай огорне луна останній його удар
і довкіл поросте пустир

що шкодуєш і звеш мов не втратив сам
на коліно пристань одно
і ламай горизонт і молися не тим богам
і спускайся на дно