Як я був живою книгою

Отже, минулої неділі я майже цілий день провів на свіжому повітрі, чекаючи, доки хтось мене «прочитає», себто читаючи класичну книгу, і розмовляючи зі своїми читачами. Або ж — слухаючи їх.

Загалом маю дуже позитивні враження.

Серед «книг» були, щоправда, в основному преставники маргінальних груп — гей, 2 лесбійки, колишні наркомани, секс-працівниця. Менше з тим, книга «Таємниці старого Києва» була настільки популярна, що збирала по 7 читачів за раз.

Я, чесно кажучи, взагалі не думав, що мене хтось читатиме, в силу хоча б химерності назви, але от, після пари фріків, яких просто не знали куди подіти, мене знайшли й мої читачі.

Це — персоналізоване, але не персональне спілкування. Тобто — ось ти, ось твій читач, ось спілкування — але хто ти саме є, не так важливо. Важливо те, що ти можеш розказати. Дуже цікавий досвід такої анонімності: ти говориш ім’я, але воно одразу ж забувається. Часом розмова заходить про якісь, скажемо, незаявлені теми — і в цьому теж є свій фан.

Одного дядю був змушений слухати я, одна дівчина прям-таки брала у мене інтерв’ю, одна жіночка помилилася книгою. Все інше — досить живе спілкування.

Загалом, враження таке: це досить цікавий експеримент, але ми ще не достатньо перенасичені інформацією, щоби робити таке за межами експерименту.

Мені немає чого такого особливого питати в лесбійки, чи гомосексуаліста, в турка, який живе в Україні. А от з міліціонером я поспілкувався би залюбки. Або з шахістом. Правда.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s