Десятий день

Я іду по піску. Пісок набивається мені в черевики, але я думаю не про це. Я просто дивлюся собі під ноги, щоби не перечепитися, і йду.
Доки люблю тебе, я не хочу знати, де ти і з ким. Я не хотів би знати номера твого телефону, не хотів би знати, де ти працюєш і живеш – хіба що поштову адресу, щоби писати тобі листи, але я їх ніколи тобі не писатиму. Це так важко – писати листи. І ще – я почав би чекати на відповідь, але її не буде. Ніколи.
Ми їдемо в одному вагоні метро, це скоріше випадковість, аніж знак, і я дивлюсь на твоє лице тоді, коли ти зняла маску працівниці, і ще не вдягла маску дочки. В цей час ми особливо близькі. Я знаю, мені здається, що ніколи не торкнусь твоєї руки.
У мене була дівчина, це неправильно – говорити про минуле, але от, коли вже все минулося, якось, в останній день її перебування у місті, де живемо ти і я, я дізнався, в якості друга, з ким і коли вона мені зраджувала, коли ми були разом. Мені досі болить. Я нічого би не хотів від цих стосунків, я не згадую про них, я тільки думаю про те, чого не можу зрозуміти – як?..
З того часу мені з особливою ясністю зрозуміло: я – негідник.
Але, скоріше за все, це прояв жалості до себе. Я боягуз, який боїться зізнатися собі навіть у цьому. Простіше бути обірванцем, нічого, ні шеляга не вартим волоцюгою, ніж боягузом.
Що вже говорити про слова, слова і обіцянки! Я чекаю, і не хочу, не можу чекати від тебе тих самих слів, адже ніколи не можна знати, чи говоримо ми щиро, і отримати щось – це отримати і страх втрати. Це страшенно відволікає від усіх справ, якими ми займаємось, щоби не думати про це.
Я хворів. Це було дуже боляче. Я і досі хворію – завжди є можливість рецидиву, загострення, тоді, певно, доведеться лягати під ніж, але остаточного позбавлення від хвороби не дасть навіть операція. Це навіть, певною мірою, весело – коли не болить. Фізичний біль об’єднує людей. Я знаю, ти борешся за життя, з цим я міг би жити так, як з усіма своїми хворобами і спогадами, але я ніколи не знаю, про що ти думаєш, коли плачеш, я взагалі ніколи не знаю, про що ти думаєш.
Під ногами трава, каміння, ягоди, солодкі й тягнучі на смак, не знаю навіть, чи можна їх їсти.
Тієї ночі я залишився на роботі. І тоді, коли в кімнаті нікого не було, так захотілось плакати, але плакати я можу тільки вві сні. Але тоді мені не снилося, що я плачу. Я вимкнув світло, ліг на диван, і довго дивився на стелю, освітлювану монітором. А потім піднявся і пішов працювати. Стільки дріб’язкових, нікому не потрібних справ.
Не знаю, напевно, це правильно, що я тебе зустрів. Я хотів би сказати: краще б ніколи тебе не зустріти, але не можу. Проте варто провести з тобою одну ніч, як кожна ніч без тебе буде саме ніччю без тебе, мукою, розплющеними в темряву очима, думками про тебе, одна ніч, тільки одненька ніч, хоча би одна.
Тут дуже тихо. Так тихо, як могло, але ніколи не було поруч із тобою, на відстані подиху до твоєї щоки, коли в темряві можна дивитися на твої повіки. Якщо зачинити вікно, зникне шум машин і залишиться тільки світло, яке в цьому місті ніколи не гасне – так багато вікон, що за ними не сплять.
Я не хочу, не можу тобі кричати про все. Я не зможу навіть прошепотіти тобі, що люблю. Скоро моя станція – і поїзд рушить так швидко, що я навіть не зможу подивитися тобі вслід – знатиму, що ти там, віддаляєшся, але вже нічого не побачу.
В дитинстві у моєму домі жив банкір, власне, колишній завідувач банку, на пенсії він почав розводити голубів, або раніше, він проходив до голуб’ятні, а потім, стоячи посеред двору, задерши голову, випускав птахів: один, два, три…
З вікна між моїм і його поверхом, куди я виходив з біноклем і книжкою улюблених коміксів, це було добре видно.
Так пече сонце, я, напевно, сховаюся у затінок під каменем. Хочеться прилягти, поспати, але тут не вийде влягтися. Камінь, схожий на шмат сала.
Як так, вирушити в дорогу без карти, йти, відчуваючи лише чужу стежину під ногами, але не розбираючи шляху?
Тут дуже тихо. Я тебе ніколи не зустріну тут, де тільки я і ти.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s