Ashes and Snow

Наче книга. Наче бібліотека статичних — і рухомих водночас — станів.
“Якщо ти прийдеш до мене в цей час, твої хвилини постануть годинами, години — днями, а дні — цілим життям”.
Але за текстом, як і за відеорядом, неможливо простежити. Точніше, можливо, але важко. Так важко, як стояти годинами у воді, що тече крізь тебе.
Двоє сперечаються: одному вважається правда в кожному жесті, інший сповнений недовіри — “вода не є життєвим середовищем ні для слона, ані для людини”. І правда за обома, як завжди. Дві правди — мов крила птаха, мов парність очей, мов парність людини й тварини. А може, їх три — людина, тварина, і місце, де вони зустрічаються. А може, їх більше.
Ця стрічка захоплює з перших сцен, з перших кадрів, і це, безумовно, важке кіно.
Історія мовчання і відступу, і відступного із цього мовчання: кожен день перетворюється на лист, кожен лист спалюється і сплавляється рікою: так, без слів, ми можемо говорити.
І нарешті ми скажемо.
А може, це тільки мрія про універсальну мову, взагалі — про універсалію, про можливість пізнати в одному все. Втім, однієї метафори, що підкорила б собі увесь космічний хід, немає. Є, натомість, метаморфози: птаха перетворюється в кішку, в дерево, в тінь, вода — в пісок, слон — у жінку.
Є певна награність у тому, як танцює жінка, але ці пси, що за нею, вони — справжні, і може, немає інших рухів, щоби зманити їх, манити й лякати водночас.
І ті фігури, що пливуть під водою, й ті, що сплять на піску, вони не говорять, вони просто дають нам знати те, що ми знали давно: ми пішли не туди. Давніше, так, що вже не пригадати, було обрано іншу стежку, тож тепер, в оточенні костурів, що не продовжують, а позбавляють нас тіла, залишається мріяти про те, що можна просто жити, просто і глибоко дихати цим повітрям, цією водою, цим піском.
Попіл — у сніг. Сніг розтане, і вода принесе до тебе мої листи.
Потрібно було знебарвити все, щоби стерлись відмінності в єдиному жесті.
Потрібні були роки, щоби ісходити, побачити ті місця, вжитися там, і зафільмувати все це.
Чому я огортаю ці діяння в потреби? Тому, певно, що відчуваю в собі якесь циклічне бажання, час по часу повертатися до цієї теми, коли десь глибоко всередині танутиме сніг, і приноситиме мені листи.

Крім того, “Попіл і сніг” — це проект, ширший за кінострічку. Це музей, фотографії, інсталяційні проекти. Це чиєсь життя, яке не буде нашим.

Gregory Colbert’s Ashes and Snow is an ongoing project that weaves together photographic works, 35mm films, art installations and a novel in letters. With profound patience and an unswerving commitment to the expressive and artistic nature of animals, he has captured extraordinary interactions between humans and animals.

Але до нього можна торкнутися. Можна спробувати його відчути.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s