Спустошення

Після кожного публічного виступу, хай навіть і вдалого (а таки кілька людей, яких я зовсім не знаю, підійшли зі словам подяки за музику, хоч мені й було соромно за те, що був не в голосі; і загальний регіт на слем-імпровізах — теж дуже харашо) завжди наступає спустошення.

Триває воно недовго, кілька днів. Ну бо й вся публічність — маленька, невеличка, в цілому непоказна.

Виходить так, що мене ця публічність не наснажує, а виснажує. Наснажує мене щось інше — подорожі, дружні бесіди за чаєм, краєвиди за вікнами, тепло людських стосунків.

Я віддаюся драйвові, жартую, граюся, купаюся в голосах (зі своїм включно) і поглядах, а через день приходить важка думка: «…навіщо це все?» на яку не можна дати відповідь.

Здається, що — ну яке я маю право, зі своєю одненькою книжкою, з десятком пісень — я ніколи не почну, ніколи не зможу сказати всього того, що так треба, так хочеться передати, віддати.

За кілька днів усе стає на свої місця.

Зрештою, головне — це любов. Вона дає можливість віддати те, що не віддається жодним мистецтвом. Вона дозволяє віддати іншій людині весь світ. А книги — це тільки переказ про враження від цього світу. Хоча я і книги дуже люблю.

Я думав чи не назвати цей запис «Порожнеча», але жодної порожнечі немає. Є процес. Спустошення — і сповнення. Міграції енергій і станів, прекрасні переживання, хоч вони й бувають часом тяжкими і неприємними. Це життя, яке триває, триває, триває — триває і минає, чим і заворожує.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s