Жозе Сарамаго. Кам’яний плот.

Вперше я побачив книгу Жозе Сарамаго випадково, на книжній розкладці букіністів коло третьої школи у Полтаві. Це були «Спогади про монастир». Погортав — і сподобалося. Не придбав, але для себе відзначив, що хочу почитати принагідно. Однак роки спливали, а нагоди все не траплялося.

Її б могло і не трапитись, але сталося знайомство з читачкою, яка позичила мені «Кам’яний плот», російський переклад видавництва Ексмо. І знайомство відбулося.

Я маю особливо ніжну  любов до стилістики, довгих і подовжених (потенційно до нескінченості) фраз. Такі фрази, схожі на готичні собори, діють на мене відповідно. Під їх гіпнозом я сам починаю продукувати улюблені мною довгі, довгі, довгі пасажі, але частіше — припиняю писати на якийсь час, доки забивається подих.

Характерна ситуація з читанням: книги тепер розподіляються за місцем, де їх читано, і змінити це місце вкрай важко: Сарамаго я читав у метро. І хоча поза метрополітеном зосередитись було важко, щойно я потрапляв у знайому атмосферу майже рефлекторного пересування в натовпі, як очі віднаходили загублений кінець фрази, і щось таке відбивалося на моєму обличчі, що одного разу якась панянка заговорила до мене — вже на ескалаторі: «а ця книга, яку ви читали, про що вона?»

Це питання завжди трохи вибиває мене з колії. Гарна книга, а на моє переконання, «Кам’яний плот» — це гарна книга, завжди про все.

Про те, як Іберійський півострів відділився від континенту і почав дрейф у океан. Про те, що все, і всі ми пов’язані цілою низкою відношень, про які, здебільшого, не здогадуємось: адже і цей фантастичний рух, і навіть жертви серед мирного населення, знадобились для того, аби персонажі роману мали можливість зустрітися — силою відірвані від звичного стану речей.

І, безумовно, це роман про любов. Про народження любові. Про стосунки чоловіка і жінки. Про дружбу. Довіру, недовіру, підозри і здогади, про те, що оточує і оповиває нашу самотність.

Нашвидкоруч знайдена гуглем рецензія називає цей твір «альтернативною географією». Не знаю, мені особисто імпонують більш зрозумілі маркери: це хороша книга. Хоча на любителя, безумовно.

Окремої подяки заслуговує робота перекладача: я не знаю португальської, і мені важко уявити оригінальну ритміку, ідіоматику, якою насичений текст і гру слів, яка пронизує кожну репліку: мова автора, яка оздоблює кожне висловлювання додатковими фразами навколо самого висловлювання, мов у стилістичній грі в рококо — але те, довелося прочитати, викликає враження природності викладу, варто лиш прочитати, як заведено, перші сто сторінок, і адаптація відбувається: можеш розпаралелити стилістику і сюжет, задоволення дублюється і накладається одне на одне, як під час мультиекспозиції у фотозйомці.

Давно такого не було, але останні розділи я читав повільніше, знаючи, що книга от-от добіжить кінця, і не маючи бажання так швидко прощатися з персонажами: вони житимуть своїм життям, а я — своїм, і було добре ще трохи побути з ними, ще трохи погрітися коло спільного багаття, і тим легше потім — піти.

Цитувати не варто. Краще почитати. Принаймні, спробувати.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s