Заболоцький

Дочитав учора взяту в бабусі книгу Заболоцького із серії «Классики и современники». Ближче до кінця знайшлося те, що лежало в глибинах пам’яті ще зі школи — про красу (сосуд или огонь в сосуде). Решта — рух від юнацьких забав до циклу «остання любов», почуття, що життя добігає кінця.

Все це — через природу, яка стоїть у центрі поетики Заболоцького. І вигадливість тропів, і скупість версифікації, і зрештою, образи, які переходять із циклу в цикл, від початку до завершення.

Як виявилось, поетика оберіутів і досі зігріває мені серце. У самого Заболоцького — те, що називається філософською лірикою, не без раннього фарсу й буффонади, але без гостроти й пронизливості, без крику й крикливості, без галасу: життя, смерть, майбуття і минувшина — частини великого кола, яке кожен має пройти.

І хочеться перекладати ці вірші українською.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s