* * *

О.Щ.

Не відпускає трем до світання, можеш не вірити,
книг сторінки ріжуть нам пальці —
хлопець біжить відкривати кватирку,
в диму ховати золоті рибки,
на склі залишати щоки відбитки.
І сірники, наче тіла тубільців —

Ти малюєш відхід мовчанням,
словами намацуєш двері,
повертаєш ключа в долоні,
тільки щоби тобі повірили:
очі уповні, очі скресають,
і розливаються, і ледве стримуєш
трем,
щоби не крикнути, і сходами —
вниз,
там двері під′їзду
відчинено в запах бузку.

Дівчина, що стоїть коло вікна,
сусідка, яка вигулює пса,
квіти, які ще треба полити,
слова, які треба написати на аркушику,
а потім його спалити —
у кого були сірники? —
і попіл витрусити в чашку з кавою,
а чашку з попелом перекинути,
і перекинутись, і перетворитись,
і мати привід залишитись,
коли всі, зрештою, підуть,
жодним чином не повіривши дівчині,
що стоїть тепер сама коло вікна і глибоко дихає.

Дівчина, що перестрибує рейки трамвайні,
що складає гадання з листів печальних,
і зеленою кров’ю провесни
барвить стіни свої вечірні.

Трем струни триває до ранку, дівчино.
Ріки з дощів п′ють, не спиняючись,
і лискучі тіла машин під Місяцем, наче равлики,
сплять, доки ти віриш коло вікна
у напис на попелі.

11.05.10
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s