* * *

так шкодуєш за тим що лежить на дні
так чекають слова непромовлені тут
і тепер на собі ти відчуй їх гніт
бо вони спалахнуть мов трут

сходить шкіра і кості у ніч в’язку
і у річищі слова бреде язик
по коліна в мовчанні у тім піску
що його ти лишати звик

і самотній на вежі помре дзвонар
упокій його руки у домі мир
хай огорне луна останній його удар
і довкіл поросте пустир

що шкодуєш і звеш мов не втратив сам
на коліно пристань одно
і ламай горизонт і молися не тим богам
і спускайся на дно

Advertisements

One thought on “* * *

  1. Мені сподобалось особливо про дзвонаря на вежі. Це ніби алюзія на один до певного часу улюблений вірш, де є подібний настрій
    “…А дзвонар ще сидить
    на саменькім вершечку дзвіниці, І на Думськім годиннику —
    десять хвилин по житті” (с)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s