* * *

В нещільній тиші, чуєш? — голоси,
Благальний шепіт ллють у вікна вільно.
І серед них — що хочеш, ти проси:
Тут не дають, тут тільки просять сильно.

І від благань досвітніх аж тече
У чашу неба перша світла барва.
Заплющено повіки і пече
Під ними ярмаркове тепле марево.

Ламають пальці обриси м’які.
Видовбують цю ніч, визбирують до скарбу
Слова несказані, нашептані, які
Замішано в густу нестерпну фарбу.

І фабули прості. Такі прості,
Що всяке слово вже здається зайвим.
Лисиця ранку носить на хвості
Тих, кого згодом має бавити.

А прохачі шепочуть, і тремтять.
По білій пам’яті вилежуються ночі.
І шкіра закипає від заклять.
А прохачі шепочуть і шепочуть.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s