Сяраку. (1995, режисер Масахіко Сірода)

Фільм зроблено з усією японською епічністю (понад дві години без особливого екшену), тому зацікавить він або прихильників культури й кінематографу Японії, або шанувальників героїв фільму. А у героїв шанувальників не бракує. Адже це художники — Утамаро, Хокусай і Сяраку. Останній серед названих і є центральним персонажем стрічки.
Дія відбувається в епоху Едо, між театрами, художниками, і видавцем Цютаї Дзюдзабуро. Він — знана фігура в культурному середовищі. Саме він (за фільмом) відкрив талант Утамаро. Та от біда, за надмірну розкіш видавця обкладають штрафом, на нього одягають навіть кайдани, і доки він відбуває покарання, найкращий художник знаходить іншого видавця. Утамаро перебуває на піку визнання, він може дозволити собі все, що захоче, і дозволяє.
Дзюдзабуро не знаходить собі місця. Звісно, до Утамаро він ставиться і як автор до твору, і як власник до речі, але зупинити його чи вблагати видавець не в силах. А значить, треба знайти когось іще кращого за Утамаро, когось, хто вразить усіх.
Крім того, навіть у часи Едо видавці були людьми, повернутими на своїх видавничих ідеях. Для Дзюзабуро така ідея — портрети акторів Кабукі. Усіх художників, з якими він веде перемовини, чекає ця портретна пропозиція. Треба сказати, обробляє митців він знатно.
Та от знайти нікого під свою задачу не може. До нього приходить молодий амбітний художник — красень, велет на зріст, надзвичайної сили чоловік. І в майбутнього Хокусая нічого не виходить.
Однак його нові сусіди — трупа вуличних акторів. Серед них є один, скалічений колись на виставі Кабукі, який захоплюється нині малюванням…

За цими спойлерами насправді зовсім не видно фільма. А фільм намагається дати широку картину культурного життя цього періоду, коли на одних вулицях могли перетнутися майстри, чиї роботи і досі дивують і захоплюють. Оскільки кіно базується на історичних подіях, історичних персонажів тут не бракує: і видавець такий був, і художники, і драматурги. Є й типічні образи, що їх не бракує в усі часи і в усіх культурах.

Ще у фільмі, як на мене, чітко видно ідейну лінію: заборона розкоші приводить до чергового її вибуху, але водночас і нової тенденції — пошуків реалізму, прагнення малювати, писати, грати «без прикрас», яку сучасники не завжди здатні оцінити.

Отані Онідзі (1794). Портрет роботи Тосюсая Сяраку.

Про життя «справжнього» Тосюсая Сяраку відомо мало. А на екрані воно розгортається перед нами у всій повноті. І я вірю. Бо це дуже красиве кіно.
(Серед фільмів режисера є ще «Подвійне самогубство закоханих» (Shinjû: Ten no Amijima), теж невимовно красивий фільм.)

Окремо хочеться сказати про виконавця головної ролі.
Вперше на гру Хіроюкі Санада я міг би звернути увагу тоді, коли дивився один з улюблених фільмів — «Чаклун», де він грав антагоніста, чаклуна Досона. Але вся увага була прикута до Мансая Номури. Втім, якщо Номура актор передусім театральний і комедійний, Хіроюкі Санада дуже фактурний і характерний. І трохи відомий навіть глядачу блокбастерів: зовсім нещодавно він знявся у таких фільмах як «47-й ронін» (це той, з Кіану Рівзом) і «Росомаха: Безсмертний».
А любителі серіалів можуть звернути увагу на свіженький науково-фантастичний — «Спіраль».

«Сяраку» ж — це фільм, сповнений повагою до зображуваного. Одна лиш еротична сцена — але яка!..

Advertisements

2 thoughts on “Сяраку. (1995, режисер Масахіко Сірода)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s