🎐

вечір над ставом став,
сум сокоче.
скільки ж є страв із трав! —
їжте, отче.

скільки ж холодних сліз! —
плаче свищик.
голос його відніс
вітер вище.

ніч покладе на брус
ніж сріблястий:
різати трави мус,
в копи класти.

сокотом очерет
біль свій стовче.
вітер забуде лет —
гарно, хлопче!

ляже на бережку:
буде з рясту
думку свою важку
й ранок прясти.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s