За бродом (Oltre il guado, 2013)

За рекомендацією давнього друга переглянув цей «жахливий» фільм: друг-то поганого не порадить.

Я несправжній любитель налякатися, дивлюсь подібні кіна не більше кількох на рік (а часом і менше) і не люблю, коли весь час показують м’ясокомбінат. А люблю, щоби від напруженого очікування чогось страшного хотілося сховатись під ковдру. Це таке кіно. Під час перегляду я весь час балакав, описуючи картинку, щоб менше боятися.

Далі — нотатки з приводу.

Традиційно виникає питання: чому він це робить? Навіщо? Куди ти йдеш, повернись! Але на це питання, як і на більшість інших, у фільмі немає відповіді.

Якщо спробувати поділити такі кіна на якомога меншу кількість видів, я би виділив 2 основні групи: про щось за межами людського (риби, комахи, Ктухлу, Чужий тощо) і про суто людське (але, понятно, таке, що й на голову не натягнеш в інших жанрах). А в цій другій групі буде окремий клас: історії про те, як таємне обов’язково стає явним. Історії настільки страшні, що їх весь час приховують, але саме тому нам їх невідворотно покажуть.

«За бродом» — саме той випадок, за винятком того, що сама історія, по суті, залишається за кадром. Є якесь умовне прокляття, його жертви і жертви жертв, і свідки, але весь фільм старанно відтворює атмосферу. Навіщо заморочуватися перипетіями, якщо глядач сам домислить, все вже розказано в інших фільмах.

При цьому антураж майже одразу (в темпі фільму десь між першою і другою третиною) викликав асоціацію з книжкою «Сестра сну» — не питайте, чому, але чимось таким можна пояснити те саме «прокляття».

Вимушений глядач, слухач, а згодом і співучасник, заодно єдиний актор першого плану прибуває в антураж наче випадково, а потім, як буває, йому пропонують те, від чого не відмовишся. Оскільки він справді скоріше проходив повз (хоча саме туди і направлявся), його слід перетворити на щось більш підходяще. В селі сталася новина — Грегор Замза взяв спочатку годинничок (і завів), потім зняв новий одяг і вдяг старий, потім ліг на старе ліжко…

Загадка пов’язана із непояснюваними антропоморфними сутностями, істоти вони чи ні, неясно.

І звісно, людині щоби переконатися в чомусь надприродному, потрібно це побачити на фото чи відео. І відео є, і старе, вицвіле фото, де головна деталь промовисто розмита, не проглядається. До цього додається диктофон, комп’ютер (судячи з іконок, мак), прилад нічного бачення. З іншого боку випливає стара вузька кіноплівка з проектором, яка теж, з одного боку, демонструє чуда прогресу, з іншого бере участь в неспроможності сучасної техніки пояснити складнощі життя. Зрештою, навіть коли люди мають рації, вони ними, як правило, не користуються. Ходять собі мовчки.

І все переважно відбувається вночі.

Втім, слід додати, що все це якісь прикмети жанру, не так і щедро розсипані фільмом, який складається переважно з дощу, шурхоту і природи, яка безпристрасно поглинає те, що полишає людина. Може, і справді, їй там не місце, і краще обмежитись спогляданням з якогось зручного місця перед монітором. З теплою ковдрою поруч і гарячою водою в хаті. І холодильником. І туалетом. І інтернетом.

Крім того, все жахливе відбувається хоч і дуже прямолінійно (не скажеш, що то все сон чи примара), але за кадром.

В кадрі ж, там, де не саспенс, переважно поетичне кіно. Рухомі образи на тлі холодної природи.

Друг дивиться значно більше фільмів, ніж я, тому, вибираючи для перегляду щось вже описане, я спочатку дивлюсь, а потім читаю, порівнюючи враження. Можете спробувати.

http://rizonomad.livejournal.com/1302759.html

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s