Оксана Луцишина. Я слухаю пісню Америки

Я слухаю пісню АмерикиЯ слухаю пісню Америки by Оксана Луцишина
My rating: 4 of 5 stars

Цікаво, до якої міри сучасна українська поезія, написана жінками, є провідником феміністичних ідей. Чи там, де література інтелектуальна, вона нині й феміністична, бо інакше бути не може?

Отже, знову: інтелектуальна, феміністична, добре зібрана, с сильними вертикалями, а ще іронічна книжка віршів «Я слухаю пісню Америки».
Своєрідний каркас книжки становлять силабо-тонічні поезії, де «традиційна» форма зустрічається з історією української літератури, продовжуючи розробку знайомих тем. Втім, до такого, хочеться сказати — пісенного — контексту долучаються Декарт і Дельоз.
Ці поезії відкривають розділи і закривають книжку фінальним аккордом. Є і вісь симетрії — це інтермісія, в окремий розділ не винесена, але від того не менш помітна.
Якщо в силабо-тонічних віршах помітним (повторюваним) прийомом є тавтологія, то верлібри, які становлять основний корпус «Я слухаю пісню Америки» також піднімають традиційні для лірики теми, але в помітно американізованій формі.
Силабо-тоніка Оксани Луцишиної, при всій пісенності — розмислова, а верлібри, хоч досить промовисто вписуються в корпус інтимної лірики, здаються схожими на генеративні варіації. Так створюєтсья певне напруження, збудоване на протиставленнях змісту і форми.
«Лірика», попри постійний рефрен «покинув джонні», не сльозлива, а навпаки, всуціль іронічна: тут і «плюйте на таких кавалерів», і «липова феміністка», «до чого дожилася».
При цьому верлібри зберігають будову, схожу до строфічної, наче пам’ять форми. Наче ліричні вірші про нещасливе кохання. При цьому більшість описаних реалій і переживань не стосуються ані джонні (то суб’єкта, то об’єкта), ані дій, присудків, предикатів, із ним пов’язаних. Є наче вузьке контекстуальне коло, де можлива інтимність — лиш між двома. А щойно з’являється третій — читач, сусід за столиком, інший автор зі своїм життям і текстами, інтимність перетворюється на соціальність. Без, утім, громадянської складової: вірші Оксани Луцишиної позбавлені необіхдного для таких випадків пафосу. Верлібри, здається, позбавлені й усякого іншого.
Але із різних віршів я виберу саме силабо-тонічний:

о, не журися за тіло! — або журися: тіло —
тепла земна машина сповнена таїни
чом її не любити навіть якщо невміло
навіть якщо спалити її за непевні сни

тіло — таки душа, місткішого щастя варта
в небо воно не пнеться в небі його не ждуть
це не декарт: не треба сюди декарта
тут по одному боці слово, по другім — суть

тіло болить мовчить чесне красиве тіло
тіло — це те із чим злитися не дано
о, не журися за тіло! тіло живе набіло
навіть коли здається що не живе воно

Інші мої відгуки на goodreads

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s