Джон Ле Карре. Команда Смайлі

Smiley's PeopleSmiley’s People by John le Carré

My rating: 5 of 5 stars

Цей роман закриває менший цикл із трьох романів, присвячених протистоянню Джорджа Смайлі, на початок оповіді вже пенсіонера, який, облишивши службу в британській розвідці, працює над монографією про німецьку романтичну поезію — і очільника «кротового» 13 відділення Московського Центра, ім’я якого залишається невідомим, в усіх романах називається лише оперативний псевдонім: жіноче ім’я Карла.

Треба сказати, що це саме роман, який закриває: не уявляю, які враження він може справити на людей, не знайомих із попередніми творами циклу. Я ж увійшов у нього, як до давно обжитої й затишної кімнати. Хоча саму атмосферу світу Смайлі затишною назвати важко.
Британська розвідка переживає не найкращі часи, і не відомо взагалі, чи були коли-небудь скільки-небудь пристойніші. Люди, які працюють у розвідці — тіні в світі тіней, з людського у них лише слабкості, решта розмито й неясно. Все вибудувано навколо культу служіння, кінцева ціль якого невідома, а засоби аморальні. Так можна коротко передати характеристику всіх романів Ле Карре про Смайлі, розкиданих в часі роками холодної війни.
Цей роман починається неначе зовсім з іншої історії, і, зрештою, зав’язується на вбивстві, від якого вервечка в’ється до колишнього куратора розвідгруп (Смайлі був оперативником недовго, на початку кар’єри в роки другої Світової), і попервах ідеться лиш про те, щоби якось зам’яти справу. В розвідслужбі порядкують чиновники, для яких смерть колишнього джерела є неприємною прикрістю з минулого. Ну то нехай хтось із минулого з тим розбереться.
І Смайлі розбирається, як уміє, звертаючись до тих, кого він добре знає. Його команда — теж суцільні пенсіонери, краще й гірше влаштовані люди з узбіччя історії. Правила, нав’язані трупом, ведуть до старих методів. Втім, оскільки люди залишаються людьми, думаю, деякі моменти вивідування й вербовки не втратили актуальності.
Словом, це історія, де все на своєму місці. Нехай часом сюжет наповнюється пафосом, це — пафос прощання. Час розставити усі крапки. Буде ще один роман, але вже геть побудований на спогадах, як розповідь легенди розвідслужби молодим випускникам. Тут вони діють, щоби досягти чергової проміжної мети, ні, щоби завершити тривалу битву між двома інтелектами на таємному полі. Тоді, коли вже не так важливо, хто і навіщо.
Чудова книжка, яка починається не там, де починається, і продовжується після того, як закінчується. Мені дуже сподобалась.

Читати інші відгуки на goodreads

*все, буду дивитись екранізацію

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s