Практика кольору

Дисклеймер: дизайнер-профі навряд чи знайде тут щось нове для себе. Це популярний текст, в якому я постарався простими словами описати основні поняття, з якими стикаюся в роботі.

Видимий колір

Можу сказати поки чисто теоретично. Що я знаю? Передусім: колір на екрані, як правило, нав’язливий, навіть викличний. У чім тут річ? Адже в житті людина не помічає кольору. Точніше, вона його і помічає, і не помічає. Навколо нас — безмір кольорових відтінків, але навіть дивлячись на них, ми найчастіше не бачимо, тому що вони нам — як такі — не потрібні. Коли колір, саме колір, стає практично важливим для цього моменту — наше око і наша свідомість його фіксують. Щоби перейти вулицю, ти дивишся на світлофор. Або інший випадок: у тебе в руках квіти. Ти складаєш букет. Тут знову відбувається спеціальне налаштування ока на колір. Коли ми зустрічамося з якимось незвичним, небаченим, екзотичним об’єктом, то колір неодмінно впадає в око. Бувають такі явища, які завжди, щоразу сприймаються в кольорі. Наприклад, захід сонця. Він для нас завжди кольоровий. І не лише захід, але й інші межові стани природи. Але загалом, в нашому щоденному житті сприйняття кольору ніколи не буває суцільним і безперервним. Найчастіше ми дивимось на колір і не бачимо. Колір має для нас значення другорядне, третьорядне чи й жодного. І ось ми знімаємо те, що бачимо, на кольорову плівку. Все стає кольоровим! І ми вже не можемо сприймати це зображення, як реальність, відволікаючись від кольору. Колір у цьому зображенні повсюди присутній, він усюди нав’язує себе нашому оку. Виникає умовність. Вона може бути художньою, а може бути і антихудожньою…

Арсеній Тарковський, «Бесіда про колір», цитую за http://www.tarkovskiy.su/texty/Tarkovskiy/Colour.html

Колір в голові

Перша аксіома: колір — поняття суб’єктивне. Так, нині існують різноманітні кольорові системи, по суті, каталоги відтінків. Існує спектр і його показники. Але так само існує зір, з його вадами, особливостями, і наша психіка, яка декодує те, що ми бачимо. Є рожевий колір для друку — маджента (magenta), і водночас немає абсолютно чіткого фізичного опису «маджента — це…»
А позначка є. Наприклад, така: #ff00ff. Думаю, більшості людей буде складно підібрати одяг за подібним описом. А сказати «такий рожевий, вирви око» — буде зрозуміліше.
Водночас, я не знаю, як виглядає «колір стиглої сливи». Тобто в моїй уяві він якось виглядає. Але який у нього шістнадцятковий номер? Пантон? Як він виглядає на моєму моніторі? А на вашому?

Насправді я працюю в апроксимованому кольоровому просторі. Я знаю, є люди, які цінують «професійний» колір, але дорогі монітори (не для ігор, а саме для кольоропередачі) корисні тим, хто має безпосередній зв’язок із друком. В моїх реаліях друк теж часто апроксимований. Я не завжди знаю, хто саме, на чому саме друкуватиме мої файли, про який би тип друку не йшлося — від фотографій для себе до книжкової обкладинки накладом у кілька тисяч. Те саме стосується фотозвіту з події, який усі переглядають у фейсбуку. Я розумію, що, крім фейсбукових алгоритмів трансформації/компресії зображень, є ще екрани, а в кожного екрана свої налаштування яскравості.
Як виявилось, в житті не завжди потрібно точно знати, як описати колір (деякі кольори із простору LAB неможливо відтворити, але ним нечасто й користуються), але важливо, щоби зображення було адекватним способам передачі.
Є таке поняття динамічного діапазону. Чим він ширший, тим більше відтінків вийде передати, і тим багатшим може бути зображення. Гріх цим не користатися, але, наприклад, у 90-х, коли почався бум відео та цифрової обробки зображень, динамічний діапазон був, навпаки, геть невеликим, і звідси ціла атмосфера глибокого контрасту у кліпах та фільмах, своя естетика.

RGB та CMYK

Про це написано в безлічі джерел, я спробую у вільному переказі пояснити все «на пальцях».
Все, що ми бачимо на екрані, умовно — RGB (red, green, blue). Це кольоропростір випромінення: екран світиться, інтенсивність прямо пропорційна яскравості. Найяскравішіий колір — білий — в ньому значення усіх каналів максимальні: 255. Чому 255? Це пов’язано з давніми технічними обмеженнями: на один канал припадало 8 біт, куди вміщалося 256 градацій (від 0 до 255).

Більшість того, що здають до друкарні, має бути в кольорах CMYK (Cyan, Magenta, Yellow, blacK). Це система для кольорів поглинання. Світло падає на сторінку, частина його поглинається, частина відбивається нам в око. Білий у CMYK — це колір паперу, тобто повна відсутність фарби. Якщо папір жовтий, синій, зелений — біліше не буде (насправді можна надрукувати окремою білою фарбою). Кожен канал є сигналом для верстата і потенційним проходом фарби.

Але це стосується офсетного друку. Для цифрової машини, по суті, байдуже, в якому кольоропросторі передається файл, вона сама порахує, як їй розподілити тонери.

RGB по своїй природі яскравіший. А кольори тріадного (CMYK) друку завжди трохи «глухуваті». Особливо це помітно для синього кольору.
Багато фільтрів у Фотошопі працюють тільки для RGB (але я зараз майже не користуюсь ними). Зате у CMYK можна зробити чорнішим чорний, додавши потроху всіх інших барв. Важливо знати, що чорний-пречорний колір, в якому всього по максимуму, називається реєстраційним і використовується лише на технічних мітках, тоненьких-тоненьких хрестиках. Для CMYK взагалі важливо знати, який загальний відсоток фарби лягає на папір. 400% (по 100% кожної фарби), як я уже казав, ніхто не надрукує, але і 300% — теж, як правило, ні до чого хорошого не приведе. Насичений чорний (скажімо, 25/25/25/100) добре виглядає на плашці не більше візитки, а на обкладинці, якщо вона не тотально чорна, просто заллє і заб’є якісь градації поруч. Колір, який складається з великих значень в усіх трьох кольорах крім чорного (скажімо, 30/30/30/0), може виглядати просто брудним, як би не виглядав на екрані.
Друк — теж справа апроксимована. Я працював у книгарні і бачив, як, приміром, може відрізнятися жовта обкладинка Муракамі, якщо їх не одна в домашній бібліотеці, а 7 поспіль. Як правило, прискіпливо контролюють колір видавці диячих ілюстрованих книжок та художніх альбомів. Хоча на все воля видавця — я бачив друк і низькоякісних цифрових репродукцій (в око завжди впадають компресійні артефакти формату jpg, специфічні «квадратики»), і пересканованих, з друкарським муаром.
Муар — такий кольоровий «сніжок», маленькі кружечки, — зазвичай видно лише під лінзою, але якщо поліграфічну картинку відсканувати для повторного використання, його стає видно і так, і від нього вже нікуди не подінешся. Ну як, є звісно різні фільтри та способи, але вони годяться на крайній випадок, а не для книжки про життя і творчість Сезанна.

Спот/плашка/Пантон

Коли колір дуже важливий, говорять про спеціальні, як їх називають, спот-, або плашкові кольори. Такому кольору в макеті зазвичай відповідає окрема фарба при друці. Він, природно, лягає на папір без усякого муару. Іноді так друкують логотипи, іноді якісь елементи в книзі додатковим кольором (наприклад, у Гамлеті «Абаби», у Образ, тіло, порядок «Медузи»). Іноді — не у нас — так друкують книжки з картинками (скажімо, у видавництві Nobrow). Щоправда, у нас так уже друкують обкладинки (у перевиданнях «ВСЛ», у книжках Осоте та Verde «Смолоскипа»). Як копіри називають ксероксами, а підгузки памперсами, такі кольори найчастіше називають пантонами. Тому що Pantone, коли не виробник, то надійний орієнтир — їхні кольорові віяла мають друкарні та дизайнерські фірми, і вже якщо показати пальцем на плашку (термін походить з наборного друку, коли сторінка складалася із, грубо кажучи, набору штампів з елементів, що друкувались, і пробільного матеріалу) у спеціальному надрукованому віялі і сказати «хочу так», то замовлять відповідну фарбу. Або змішають дуже схожу. У мого батька теж колись були книжки з викрасками (пам’ятаю назву «Альбом колеров»), але незрозуміло, на що вони орієнтувались. Pantone розробили цілісну систему — я можу задати конкретну назву з каталогу в макеті, їй відповідає надрукований зразок у каталозі (пантонівське віяло і є каталогом) і готова фарба, яку може замовити друкарня.

Контраст

Гармонія кольорів — окрема і безкінечна тема. Про неї написано безліч книжок, і я все збираюсь прочитати декілька. Якщо ви десь чули про якісь правила поєднання, а тим більше, непоєднання кольорів, можу сказати — в житті і живописі сходу знайдеться кілька прикладів усупереч. Особливо це стосується контрастів — кольорів, що знаходяться навпроти на кольоровому колі. В лоба таке поєднання може (і буде, як правило) виглядати рагульським, а якщо трохи зсунути від чистих кольорів до відтінків, може бути ефектно. Усе залежить від контексту. Часто задують про червоне і зелене як неприйнятне, але стиглі ягоди в листі радують око (передчуттям смаку). Крім відтінку, існує й тон (яскравість), і на тональних контрастах теж можна грати, якщо є вміння. Вміння розвивається — перш за все націленим на колір спогляданням. Також незле ходити по музеях, але найкраще — побільше малювати. Кожен матеріал здатен навчити своїх таємниць трудягу практика. Що для нас означає — знов лише приблизність. Хоча мистецтво сьогодні розширило свої горизонти від ремісницьких артілей до вільного часу в побуті, це досить специфічна задача. Замовників, читачів, глядачів — усіх, словом, не змусиш малювати акварелі. Та я і сам їх не малюю.

Посилання

Натомість, як дизайнер, я люблю, щоби в роботі була осмисленість і логіка. Тому, якщо кольоровій логіці бракує точки опори, я шукаю її в інтернеті. Ось сайти:
https://color.adobe.com — колишній Kuler. Колекція та конструктор кольоросхем. Можна зробити власну з фотографії/репродукції, я іноді робив, але так само користувався наявними, в яких легко можна загубитися.
http://design-seeds.com/ — чудові добірки авторських кольоросхем із фотографіями, можна шукати по тегах чи кольорах.

Треба сказати, що змішувач кольорів у Фотошопа хоч і хороший, як конвертер він так собі. Тобто навіть кольоросхеми за першим лінком гарно виглядають в інтернет-кольорах (hex, шіснадцяткові позначення-відповідники RGB, виглядають як #67a0b3), але у CMYK перекладаються досить невнятно. Я останнім часом користуюся онлайн-довідником http://www.colorhexa.com/ — вводжу в поле пошуку потрібні цифри, і забираю (копіюю, виписую)
Ось іще хороший конвертер (підказує пантонні відповідники до hex-кольорів): http://rgb.to/

Поки я все це писав, конвертація кольорів на адобівському Колорі (колишній Kuler) стала відбуватись за однаковими алгоритмами з colorhexa, так що CMYK-кольори нині там ближчі до друку, ніж раніше. Але якщо імпортувати схему до inDesign через фірмовий плагін, в палітру додадуться кольори RGB, і конвертуватиме їх програма за своїми алгоритмами (тобто для CMYK краще поки додавати кольори, вручну задаючи значення).

Ясно, що ці сайти далеко не єдині, але головне — мати достатній робочий набір. Все-таки краще іноді подивитись у вікно, ніж перебирати безмежний і безкінечний інтернет у пошуках унікального поєднання двох, трьох і більше відтінків.
Ну, і звісно, все закінчується самостійним підбором і допасуванням наявного до потрібного.

Advertisements

One thought on “Практика кольору

  1. дуже цікаво 🙂
    хоч в мене дуже слабо розвинуте сприйняття кольору, про відтворення взагалі можна не говорити, але приємно і пізнавально почитати профі

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s