Останній світ

Вперше я прочитав «Останній світ» студентом у російському перекладі. Пам’ятаю, книжка мене вразила. Вона загіпнотизувала мене. Я не помічав, скільки в ній було жорстокості і насильства, хоч і сприймав її дуже візуально: стадіон, на якому стояв Назон, був аж вохристий від спеки й іржі. Спроби прочитати український переклад закінчувались поразкою, як це часто буває в таких випадках: довше за сюжет і перипетії я пам’ятаю ритм твору, і в нових словах постійно збиваюсь.
Цього разу вийшло і дочитати, і перечитати вголос. Попервах вдавалося прочитати більше за сеанс, бо, по суті, ми читали на двох. Що активнішою ставала третя слухачка, то меншими — порції. Основний текст закінчився давненько, ще пару місяців пішло на «Овідіїв репертуар», близько тижня на післямову.
Аналізувати книжку я не візьмусь. Вона мені дуже подобається, бо і цього разу занурила в якийсь зовсім інший стан, ніж до, залучила до своїх перетворень.

Натомість спробую зафіксувати свої враження не про текст, а про книгу.
Книжкова індустрія взагалі річ наскільки консервативна, настільки й парадоксальна, а в Україні парадоксальність навіть переважає. Зараз, як мені здається, подібні книжки можливі лише як наслідок грантових перекладацьких програм. Але достойних авторів і творів стільки, що читач у нашому ринку, як у казино. Скажімо, є книжка есеїв Солерса, але немає його прози. Є один роман Рансмайра, але немає інших, і це видання 1998 року не мало перевидань. Якщо я хочу прочитати інші його романи, то можу а) вивчити мову, б) попросити про фан-переклад когось зі знайомих, в) прочитати їх у російському перекладі. Рівень добробуту країни і без війни небагатьом нині дозволяє організовувати видання перекладної літератури від інтенції «це хороша книжка». І хоч я на враженнях від цього роману придбав би й інші українською, це зовсім не показник.
В такому контексті огріхи коректури в книжці виглядають навіть мило: книжку було завертано до ІнДизайну, видавництво, можливо, зберігає ще плівки з фотовиводом, які нині не використовуються, словом, є такий загальний фльор архаїчності, хоч не так давно він і був, цей кінець дев’яностих.
Не так давно, але як у іншому житті — таке враження викликає післямова. Інтелектуальний рівень авторки тексту сумнівів не викликає, я би припустив, що вона прочитала роман не лише в перекладі і має до нього значно ширший контекст, ніж я, але сама мова статті з якогось теж уже архаїчного дискурсу. Твір «одностайно зараховують» до постмодернізму, без усякої прив’язки до тексту Рансмайра з’являється посилання на слова Цвєтаєвої, в одному ряду існують Пушкін, Кафка, Пікассо і Далі, в іншому Кандінський і духовне у формі кола… причому це все не викликає враження маячні, а скоріше, залишає враження музею ходових конструкцій: так говорили, так було прийнято говорити.
Зараз здається, що я давно не читав чогось такого, як «Останній світ».

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s