Ігор Зарудко. Матадор

Почну з того, що не ввійшло у відгук на goodreads.

Спочатку книжка мені дуже навіть сподобалась.  Всі подібні книжки мені подобаються. І наявність вершин на зразок Сей Сьонагон, Генрі Міллера чи Керуака не відміняють всіх інших подібних текстів. Я посміхався, бо думав або «так я ж і сам писав щось подібне» до «а от у мене колись…».

Історія про голубів прикольна. Пофіг, що у неї немає початку і кінця. Для мене це чи не найприкольніша історія в усій книжці.

На другій частині я завис. Ну взагалі так, що брав книжку читати пару раз на тиждень. Там, на відміну від першої частини про пригоди молодого чоловіка без вагань обломів починаються вагання і обломи. Автобіографізм розповіді підкреслюється іменами і прізвиськами персонажів, і протагоніст ділить своє із автором. І частина про детективне агенство, суть якого полягає в тому, що герой бухає і спить з красивими жінками, то з моделлю, до з молодою філософинею, якась нецікава. Бо в багатьох молодих людей буває так, що вдень страждаєш сам, а вночі маєш компанію. І детективна агенція для цього непотрібна.

О, про двох чуваків із яблуком це теж яскрава тема.

Коротше кажучи, почав я «Матадора» з радістю, а дочитав з полегшенням.

Я думаю, що друкувати подібні тексти потрібно або одразу, або вже на старості. От коли ми достатньо всі постаріємо, то побачимо нову хвилю таких книжок від наших знайомих авторів, колись таких молодих і нерозважливих.

 

МатадорМатадор by Ігор Зарудко

My rating: 3 of 5 stars

Книжку я прочитав із бажання читати «своїх». Хтось же має їх читати. Початок і вся перша частина — це ода щоденності. Я люблю такий жанр за відвертість, і ця любов компенсувала недоліки, недосказаність якихось історій і шаблонність інших. У другій частині Ігор Зарудко здійснив спробу опанувати сюжет, і шарм щоденника розвіявся, а недоліки залишились. Навіть якщо все це трапилось із автором насправді, написано все неправдоподібно.
Отже, в плюсах щирість (до міри), щоденниковість (до середини). Навіть романтичний пафос — він бо витриманий від початку до кінця. Як у групи Скорпіонз. Тут або любиш, або терпиш, або вимикаєш.
Головний недолік, як на мене — це картонність риторики. Одні фрази повторюють популярні штампи обраного пафосу, але інші…
«Я замовив собі чорну каву і український борщ» — звучить як пряма цитата з меню. Ну бо кава ж, як правило, саме чорна, що вже казати про борщ. І подібні репліки часом збиваються в цілі абзаци.

От що Ігор Зарудко любить, то це Харків. Аж захотілося там побувати, прогулятися місцями «бойової слави».
А книжка — ну, так собі книжка. Ігор не зупиняється, можна сподіватись, випишеться. Із любові до майже-щоденникової літератури я спробую читнути інші його тексти. Як випаде нагода.

Інші мої відгуки на goodreads

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s