Олег Коцарев. Цирк.

ЦиркЦирк by Олег Коцарев

My rating: 5 of 5 stars

 

Книжка, від якої я багато сміявся, і зовсім не плакав.
І яка мені нагадала про жінку в костюмі єдинорога.

Як адекватно написати про цю книжку? Про неї краще поспати, потанцювати, пожити, зрештою.
Олег Коцарев колись вибрав собі поетику, з якою трохи експериментує, і метод, якому не зраджує.
Тобто більшість віршів у цій книжці верлібри. Що формально робить книжку схожою на інші книжки Олега. Рими, які спорадично виникають в текстах, цікаві, але непереконливі. Це елемент гри, а не альтернативна поетика, покликана щось повідомити.
Є спокуса вважати Коцарева продовжувачем (чи подовжувачем) поетичних практик початку століття, але я так не вважаю. Я би взагалі його нікуди не вносив і не вписував, ані в школи, ані в напрями, бо він сам собі напрям.
Чому при формальній сталості вірші Коцарева мені не здаються повторюваними і одноманітними? Бо, як я собі уявляю, його метод — це уважний контакт із тут-і-зараз. Він дивиться, слухає, торкається, і от у першій збірці «Коротке і довге» є вірш про СБУ, «вечірнє й млосне», а в «Цирку» — про синього метелика. Обидві поезії однаково виглядають як реакція на миттєве життєве враження. При цьому вони дуже різні, ці враження, а відтак і вірші. Такі собі українські хоку.
Не менш веселим за збірку виглядає і прикінцевий авторський коментар, в якому Олег що хоче, те й розказує.

«Цирк» — це така книжка, яка або заходить (разом з методом, напевно), або ні. Важко уявити, як хтось дає умовно середню оцінку на підставі формальних факторів. Або подобається, або нема про що говорити.
Втім, попри все задоволення, яке я отримав (взагалі, великою вдачею було взяти цю книжку в дорогу), треба сказати, що вона здалась мені трохи завеликою. Тобто поетична збірка майже на 200 сторінок це вже не окрема збірка, а якесь вибране. На такому обсязі годі чекати, що всі-всі тексти будуть геніальними.
Хоча я би не назвав Коцарева геніальним. Лише дуже добрим, дуже класним, влучним та метафоричним. «Трамвайний запах велосипедом переїздить обличчя» — навмисно такого не придумаєш. А «кіт, який пише на снігу жовті вірші» — це ж треба їх там побачити і прочитати!

Інші мої відгуки на goodreads


Мені хотілося написати відгук про цю книжку. Неодмінно позитивний. Над більшістю книжок доводиться думати всяке, але я давно так багато не посміхався, читаючи. Але почати було складно. Почнеш речення — а воно якесь жухле. Вся ця типова риторика, як типова архітектура. Жити можна, але.
Я почав цю книжку в електричці до Вінниці. Ніч перед виїздом майже не спав, але й тут вдалося лиш трохи піддрімати. Коли сон остаточно розвіявся, стало можна сісти до вікна. Я читав вірші і час від часу дивився на шторку, що тріпотіла на гарячому вітрі. Дивно, я часто кажу про вірші і поетів голос, і голос Коцарева якось та й знаю, а тут мені вдалося читати їх як від себе. Без характерних інтонацій та наперед заданих акцентів. Я навіть не впізнав декілька знайомих на слух текстів. І коли книжка розкривається таким чином, це для мене велика радість. Це як заново познайомитися з поезією і знову в неї закохатися. Хоч це не справжнє «привласнення» віршів — усе одно я розумію трохи посилань та натяків. Не всі, звісно. А деякі образи трактую геть помилково. Тому мені здається, що сама присвята коту вийшла крутіша за вірш, коту присвячений. І тому я продовжував читання, як і коли тільки виходило. І тому мені здається, що це дуже хороша книжка. Просто цирк.


СИНІЙ МЕТЕЛИК

автобус прискорився
і парасолька
сидінням притиснута
швидко
забилась об скло

Олег Коцарев

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s