100 днів

Вчора я присвятив трохи часу медитації. Всоте поспіль. Все почалося із того, що я десь щось почув, а потім прочитав про headspace.com. Зараз я теж слухаю Енді Паддікомба (натхненник, обличчя і голос Хедспейса), а до цього ще 8 тижнів ішов за методичкою 8-хвилинної медитації Віктора Давініча (і планую ще повернутись до окремих технік). Прогрес я фіксую за допомогою сайту та програми coach.me.

Не знаю, як правильно перекласти слово mindfullness, яким позначається той різновид медитації, яким я послуговуюсь. Це практика зосередження на проживанні поточного моменту (плюс-мінус). Вона секулярна: за цей час я не змінився в цьому плані і не дізнався нічого нового про релігії світу.

Це не спосіб радикально і швидко себе покращити. Також це не спосіб уникнути чи позбавитись думок. Радше навпаки: повільний шлях до пізнання себе, себе-в-світі, до того ж не один і не єдино вірний.

З нашими дітками медитувати в один і той самий час (бажано вранці) складно. Для мене це переважно час обіднього сну. А іноді як уже вийде.

Зараз я медитую по 20 хвилин. Не відволікатись за цей час, звісно, не виходить. Відволікання це частина нашої природи, головне повертатись назад. Часом просто складно висидіти цей період (на початку важко давались 8–10 хвилин), то здається поза незручна, то наче щось чухається, крутить і т.д. Інколи якісь зовнішні обставини перестають бути тлом і відволікають. Але головним чином на манівці ведуть різноманітні думки (в основному всякий шум), потік яких ніколи не припиняється.

Сьогодні був 101 день.

Кеті Хольтен і лісослова

Проект Кеті Хольтен дуже простий і легкий. Вона сполучила літери абетки з силуетами дерев — і на сторінках з’явилися посадки та галяви. Можна читати, а можна просто роздивлятися.

Це як генеративна графіка, сполучення правил та непередбачуваного.

Katie Holten’s tree project is the best example I’ve encountered in recent memory of a simple idea that carries the weight of something much more complex. Holten, an Irish-born visual artist based in New York City, has created an alphabet of trees that she uses to translate text into trees. About Trees, the resultant anthology,…

via Katie Holten on Turning Words and Paragraphs into Whole Forests — Literary Hub

 

p.s. перший раз перепощую щось із Вордпреса ж.

Верстка таблиць

Основну частину вартості книжкової верстки складає обсяг тексту. Сторінки більш-менш однотипні, недарма говорять, що «дизайнер заливає текст».
Я гадаю, що кращий дизайнер, то більше уваги він приділяє верстці до після «заливки» та інших типових процедур.
Таблиці ніколи не «заливають». І оцінюють їх, коли виходить, окремо.
Тому я просто не зміг пройти повз питання та відповідь на сайті graphicdesign.stackexchange.com: чому варто уникати лінійок в таблицях?

Відповідь юзера DA01, яка набрала найбільшу кількість балів, містить анімацію, в якій без зайвих слів усе видно:

Автор відповіді посилається на Едварда Тафті, відомого своїми надзвичайними книжками про візуалізацію інформації. Тафті навіть запроваджує термін chartjunk (графічний мотлох). Не просто запроваджує: графмотлоху присвячено окремий підрозділ його кнжки Visual Display of Quantitative information (Візуальне вираження кількісної інформації). Він пише про те, що внутрішня розмітка графіки складається з багатьох елементів, що не розповідають тому, хто дивиться, нічого нового. Я почав читати розділ і захопився: Тафті справді варто не тільки читати, а й перечитувати. Окрема секція цього підрозділу присвячена сіткам.
Щодо сіток він займає чітку позицію:

Як один з елементів, що знатні найбільше присипляти увагу, сітку зазвичай варто приглушати чи й зовсім приховувати, щоб її наявність була лише імпліцитною, і вона не сперечалася з даними. Чорні лінійки сітки це мотлох. Вони не несуть інформації, замотлошують графіку, і провокують графічну роботу, не пов’язану з інфомацією даних.

Далі у нього ідуть чудові приклади складної графіки. От, скажімо, зразок до:

і після:

Ось посилання на сайт Едварда Тафті де я взяв ці ілюстрації). Також можна зазирнути ще до гілки Project Management Graphics (or Gantt Charts) та zebra tables and lists.

Також про таблиці ідеться у його книжці Envisioning Information (Представлення інформації), в розділі Layering And Separation. На сторінці 53 Тафті цитує Чихольда («Асиметрична типографія»):

Оформлення таблиць, що часто виявляється сумним, з уважною думкою може перетворитися в роботу великої насолоди. Спершу, спробуйте обійтися без лінійок взагалі. Вони повинні використовуватия лише в разі абсолютної необхідності. Вертикальні лінійки потрібні лише тоді, коли простір між колонками настільки вузький, що можливі помилки прочитання без лінійок. Таблиці без вертикальних лінійок мають кращий вигляд; тонкі лінійкі ліпші за широкі.

Ну, якщо вже таке пише Чихольд, на працях якого присягають книжкові дизайнери…

(Взагалі просто чудово, що я натрапив на цю цитату. Українських перекладів Чихольда немає, а в російському виданні «Облик книги» 1980 року я, коли хотів, не зміг знайти такого пасажу).

Що ж до практики, то я звертаюсь до книги InDesign Type: Professional Typography with Adobe® InDesign Ніґеля Френча. Десятий розділ цієї книжки присвячено таблицям і спискам. Він загалом дотримується тих самих принципів. В ілюстраціях простежується «зебра» на тлі для розрізнення рядків чи стопвчиків, лінійками відділяються рядки заголовків і групи значень.

Можливо, не варто прибирати всі лінійки. Лише більшість.

Додаток: один з коментаторів на graphicdesign.stackexchange згадує про стилістичні вимоги APA (American Psychological Association) до таблиць. Ось посилання на гайдлайн, який може буде корисний авторам. Перше питання чекліста: чи таблиця необхідна?

Богдан Ославський. Льонтом. Дороги і люди

Льонтом. Дороги і людиЛьонтом. Дороги і люди by Богдан Ославський

My rating: 4 of 5 stars

 

 

Я подякував. Вдячність, як мені тоді прояснилося, то найліпша форма відмови.

Бувають випадковості чи ні, я радий, що книжка потрапила мені до рук. Я взагалі не любитель подорожньої прози, і песик із хлопчиком на обкладинці не привабив, але коли наші дороги з автором учергове перетнулися, зрозумів, що маю прочитати цю книжку. І правильно зробив!

Від самого початку вона мені сподобалась стишеністю інтонації, тим, що вона про людей — не величних колонізаторів стихії, а малих і нерозумних. Вона взагалі не про відкриття широкого світу, а про віднайдення себе.
Із початку склалося враження, що ліричний герой — це такий гобіт, якого щось висмикнуло подивитися на широкий світ, і він, крокуючи незнаною землею, залишається тим самим гобітом, який недавно сидів у своїй хатинці. Дуже було кумедно, коли всередині книжки я прочитав, як Богдан згадує про книжку Толікна.

Виклад наче простий і невибагливий, без претензій. Але наївним його не назвеш. Це така, ретельно виписана простота — без зайвого, по можливості. Без штучної драми і узагальнень. Складається враження, що автор ані себе не має за бога, ані читача за дурника.

Книжка про одну подорож, яка починається і завершується шкіцами з України, побутовими замальовками без моралі (оця відсутність чітко проартикульованої моралі — це для мене позитивна риса в українських текстах). Богдан Ославський намагається заміть впихнути в історію все-все, що йому в дорозі трапилось, донести до нас те, що йому здалось найважливішим. В центрі — сам автор, який всередині дороги розуміє для себе речі, які раніше здавались неочевидними. Переживає за дружину, яка поруч. Далі люди, з якими вони стикаються, і вже за ними весь той широкий світ. Лиш Ворзель у Богдана постає практично знелюдненим.

Перша історія виглядає цілком класичним спостереженням: автор наче підслухав, піддивився, випадково опинившися поруч і ділиться. Це наче задає рамку до подальшого читання: коротка відстань між голосом автора і читачем, прості сюжети текстуального Картьє-Брессона, аж до замальовки «Поміж двома кордонами», в який час і події перестають відбуватися в лінійному порядку, прощаючись із ілюзією безпосередньості. Цей фрагмент мені найбільше сподобався за конструкцією (може тому. що він один такий у книжці), і водночас у нього найбільш узагальнений фінал (від чого здається несправжнім).

До кінця книжки ані чужі люди не стають ближчими, ані своя душа зрозумілішою. Але трохи більше стає видно ті порожні місця в світі, по яких проходить ніж даоса.

Інші мої відгуки на goodreads

 

P.S. Окремо хочу подякувати Богданові Ославському за зустріч на вінницькому фестивалі Intermezzo, і Насті Євдокимовій, яка її уможливила.

Без відома автора

Звернув увагу — в діаспорних смолоскипівських виданнях на початку зазначається, що публікацію здійснено «без відома і згоди автора». Зрозуміло, що це позбавляло кадебістів формального приводу для додаткових звинувачень. Бо навряд чи таке формулювання зменшило би переслідування.

Мені це здається очевидним. Але вже зараз, в сучасних умовах, коли автори та читачі ретельно відстежують дотримання авторського права, така репліка виглядає досить кумедно. І сподіваюся, скоро це формулювання потребуватиме окремого експліцитного коментаря.

 

glitch? g̺̩̓̃ͣ̃̄ļ̡̃͂̃̇ͬͦ̃̈́͢ĩ̷̢̠̭̮͓̻̯᷂̄̃̃͊᷇̃᷅̃̌t̶̢᷂᷉̃͆̃c̨̢̛͖͔̹̞͙̀̃̃̑᷉̃̍̃ͮ̔̃h̷̡͙̼̱̩͊̃̃ͯ̃̋̃̾̚!

У мене все ще буває так: запускаєш браузер, а через годину ти вже невідомо де, відкрито купу нових вкладок. І от я розумію, що глітч-арт мене цікавив давно (одразу з тих пір, як я про нього вперше дізнався), але чому сьогодні? І що стало вхідними дверима цього разу?

Глітч, якщо ви не в курсі, це збій в роботі техніки, який приводить до непередбачуваних результатів. Така заманлива чортівня.

DSC_1539.jpg
(от, наприклад, флешка в моєму фотоапараті так чудить)

Як наслідок, є вже й програми, які глітчують спеціально, використовуючи різні алгоритми. У відео, музиці, зображеннях і текстах. Ці штуки використовують разом з іншим арт-інструментарієм. Інколи в генеративному арті (коли митець створює інструмент, який вже сам за певним набором правил робить «твір», як правило, одразу серію — але це окрема історія). А інколи просто як спецію для цілком звичних творчих процесів.

 

https://soundcloud.com/minor-u/minoru-187
(а от приклад такого підходу в музиці; як правило вона звучить значно більш електронно, але трапився і такий трек)

Це запис із посиланнями. Якісь давно мені знайомі, якісь от знайшлися.

Почитати і подивитись

http://www.glitchet.com/resources — тематичний сайт із посиланнями

http://letsglitchit.glitchartistscollective.com/ — тумблр

http://gli.tc/h/ — сайт і архів, курований арт-групою

http://rosa-menkman.blogspot.com/ — блог жанрової художниці

http://newhive.com/peertospace/catheroicussublimis — не сторінка, а прямо експозиція відео та анімації

http://danieltemkin.com/Tutorials — чудовий авторський сайт з купою ресурсів, сюди планую повертатись для детального вивчення теми.

 

Інструменти

http://animalswithinanimals.com/generator/generator.html — генератор текстодеформацій
наприклад: s͓͈͍e͈ͩͭn͈̽̚s͕͈᷿e͖͈̾

 

2015-09-12 09.39.29_GL1TCH3D
http://blog.soulwire.co.uk/laboratory/flash/as3-bitmapdata-glitch-generator — деформатор зображень, досить старий (бо на флеші)

 

 

2015-09-12-09-glitched-08.06.2016-01-22-43
https://snorpey.github.io/jpg-glitch/ — новіший деформатор, на github, працює в браузері

 

http://glitchimg.com/
http://glitchimg.com/ — он-лайн редактор з багатьма налаштуваннями, може навіть робити анімацію. потребує реєстрації на сайті.

 

+

http://no-carrier.com/index.php?/work/glitchnes/ — глітч для 8-бітних приставок. працює з емуляторами. я пробував цю штуку кілька разів для віджеїнгу, бомбезно.

+

http://illformed.org/ — класний vst-плагін для аудіо. нова версія крос-платформена, але дорога… я колись пробував стару, було прикольно

http://glitchmachines.com/ — це ціла збірка семплів та ефектів, є платні, є безкоштовні.

 


Ясно, що якщо пройтись по лінкам у вказаних лінках, та ще трохи погуглити, то можна загубитись дуже надовго.

Я шукав це для однієї роботи… але відштовхнувся від цієї теми, як від берега, і думаю спробувати іншу штуку. А цю — я до неї ще повертатимусь, звісно, багато разів, щойно в голові щось заглітчить.

Олег Коцарев. Цирк.

ЦиркЦирк by Олег Коцарев

My rating: 5 of 5 stars

 

Книжка, від якої я багато сміявся, і зовсім не плакав.
І яка мені нагадала про жінку в костюмі єдинорога.

Як адекватно написати про цю книжку? Про неї краще поспати, потанцювати, пожити, зрештою.
Олег Коцарев колись вибрав собі поетику, з якою трохи експериментує, і метод, якому не зраджує.
Тобто більшість віршів у цій книжці верлібри. Що формально робить книжку схожою на інші книжки Олега. Рими, які спорадично виникають в текстах, цікаві, але непереконливі. Це елемент гри, а не альтернативна поетика, покликана щось повідомити.
Є спокуса вважати Коцарева продовжувачем (чи подовжувачем) поетичних практик початку століття, але я так не вважаю. Я би взагалі його нікуди не вносив і не вписував, ані в школи, ані в напрями, бо він сам собі напрям.
Чому при формальній сталості вірші Коцарева мені не здаються повторюваними і одноманітними? Бо, як я собі уявляю, його метод — це уважний контакт із тут-і-зараз. Він дивиться, слухає, торкається, і от у першій збірці «Коротке і довге» є вірш про СБУ, «вечірнє й млосне», а в «Цирку» — про синього метелика. Обидві поезії однаково виглядають як реакція на миттєве життєве враження. При цьому вони дуже різні, ці враження, а відтак і вірші. Такі собі українські хоку.
Не менш веселим за збірку виглядає і прикінцевий авторський коментар, в якому Олег що хоче, те й розказує.

«Цирк» — це така книжка, яка або заходить (разом з методом, напевно), або ні. Важко уявити, як хтось дає умовно середню оцінку на підставі формальних факторів. Або подобається, або нема про що говорити.
Втім, попри все задоволення, яке я отримав (взагалі, великою вдачею було взяти цю книжку в дорогу), треба сказати, що вона здалась мені трохи завеликою. Тобто поетична збірка майже на 200 сторінок це вже не окрема збірка, а якесь вибране. На такому обсязі годі чекати, що всі-всі тексти будуть геніальними.
Хоча я би не назвав Коцарева геніальним. Лише дуже добрим, дуже класним, влучним та метафоричним. «Трамвайний запах велосипедом переїздить обличчя» — навмисно такого не придумаєш. А «кіт, який пише на снігу жовті вірші» — це ж треба їх там побачити і прочитати!

Інші мої відгуки на goodreads


Мені хотілося написати відгук про цю книжку. Неодмінно позитивний. Над більшістю книжок доводиться думати всяке, але я давно так багато не посміхався, читаючи. Але почати було складно. Почнеш речення — а воно якесь жухле. Вся ця типова риторика, як типова архітектура. Жити можна, але.
Я почав цю книжку в електричці до Вінниці. Ніч перед виїздом майже не спав, але й тут вдалося лиш трохи піддрімати. Коли сон остаточно розвіявся, стало можна сісти до вікна. Я читав вірші і час від часу дивився на шторку, що тріпотіла на гарячому вітрі. Дивно, я часто кажу про вірші і поетів голос, і голос Коцарева якось та й знаю, а тут мені вдалося читати їх як від себе. Без характерних інтонацій та наперед заданих акцентів. Я навіть не впізнав декілька знайомих на слух текстів. І коли книжка розкривається таким чином, це для мене велика радість. Це як заново познайомитися з поезією і знову в неї закохатися. Хоч це не справжнє «привласнення» віршів — усе одно я розумію трохи посилань та натяків. Не всі, звісно. А деякі образи трактую геть помилково. Тому мені здається, що сама присвята коту вийшла крутіша за вірш, коту присвячений. І тому я продовжував читання, як і коли тільки виходило. І тому мені здається, що це дуже хороша книжка. Просто цирк.


СИНІЙ МЕТЕЛИК

автобус прискорився
і парасолька
сидінням притиснута
швидко
забилась об скло

Олег Коцарев